ASPLinux 7.3: цілі і завдання пакетних дистрибутивів, Linux, Операційні системи, статті

Олексій Федорчук

Після роботи під FreeBSD або спілкування з такими Linux-дистрибутивами, як Gentoo, Sorcerer та їх побратимами по source based, будь пакетний дистрибутив (Особливо з категорії т.зв. user-орієнтованих) здається настільки громіздким і незграбним, що виникає питання: а навіщо взагалі потрібні дистрибутиви, якщо Linux-систему можна зібрати з исходников. І притому саме таку, яка потрібна для конкретної задачі, в якій будуть всі необхідні для життя і роботи інструменти – і жодної зайвої програми.

Проте спробуємо подивитися на це з іншого боку. По-перше, збірка власної системи – заняття досить складне, і починаючому користувачеві Linux (і будь-який інший Unix-системи) може здатися непосильною. Звичайно, слідуючи, наприклад, керівництву Герарда Бікманса
(Linux from Scratch), Аки військовому статуту, виконати цю процедуру може будь функціонально грамотна людина з мінімальними пізнаннями в англійському. Однак при цьому втрачається суть – адже збірка системи здійснюється для себе, коханого, а зовсім не для дяді Герарда.

По-друге, користувачеві, нехай і цілком впевнено орієнтується в Unix-системах, витрати часу на складання (а це багато і багато годинник, визначаються, крім усього іншого, ще і номінальною потужністю машини) можуть здатися просто непродуктивними. Особливо якщо потрібне виконання дій, не критичних до точного настроювання конфігурації.

І по-третє, найбільш корисні пакетні дистрибутиви можуть виявитися висококваліфікованому адміністратора. Ймовірно, для нього не складе труднощів зібрати систему з вихідних з нуля. Але – один раз, і для себе, коханого. А от якщо потрібно швидко розгорнути мережу з п’яти (десяти, п’ятдесяти) машин – Тут вже критичним стає фактор часу. І user-орієнтовані пакетні дистрибутиви з їх інсталяторами, що передбачають типові «Умолчальне» настройки (різного роду Quick Install), виявляються незамінними.

Всупереч поширеній думці, такі типові установки призначені не для початківців: вони принесуть йому а) мало користі, і б) прямий (по крайней мірі, в деяких ситуаціях) шкоду. Ні, їх цільова аудиторія – саме адміністратори з належною підготовкою. Які добре розуміють внутрішню сутність «умолчальне» процесів. І чітко знають, коли можна покластися на умовчання системи, а коли (і головне – де) слід втрутитися руками – адже жоден інсталятор не в змозі передбачити різноманіття ситуацій реальному житті.

Все сказане вище я написав в контексті знайомства з новою версією дистрибутива ASPLinux – 7.3 у варіанті Deluxe Edition – красивою коробкою з 10 CD, трьома книжками і безліччю сопроводіловок – ліцензіями, купонами, наклейками і т.д. Втім, про комплектацію поширюватися не буду – про це скажуть інші. Моя ж мета – подивитися, наскільки ASPLinux відповідає поданням про пакетне дистрибутиві, орієнтованому, в тому числі, і на кінцевого користувача.

Не буду зациклюватися і на описі процесу установки: будучи знайомий з цим дистрибутивом, починаючи з досить ранніх його бета-версій, у поточній я не виявив принципових нововведень. Це – аж ніяк не в докір: навпаки, саме впізнаваність і звичність інсталятора сприяють відчуттю його стабільності. Тим більше, що установник ASPLinux удосконалити досить важко: з точки зору як дизайну, так і декору він (ІМХО) ділить пальму першості з програмою інсталяції Caldera OpenLinux.

Тим не менш, деякі аспекти установки привернули мою увагу. Наприклад, початкова стадія процесу – вибір режиму. Тут доступні – власне графічний режим (з діапазоном дозволів від стандартного VGA до 1024×768), режим frame buffer (тобто також графічний, але абстрагований від конкретної відеосистеми) і просто текстовий. Втім, останній – з кілька урізаними можливостями: немає можливості поновлення існуючої системи, з мов установки доступні тільки англійська та російська (нагадаю, що в ASPLinux мову установки ніяк не пов’язаний з мовною підтримкою, і після російськомовної установки в системі може бути визначений хоч китайська локаль).

Крім того, з меню вибору режимів можна потрапити і просто в консоль із командною оболонкою ash, вихід з якої (командою exit) автоматично веде до перезавантаження. Це робить інсталяційний диск придатним до проведення ремонтно-відновлювальних робіт при системних збоях.

Володарі USB-мишей звернуть увагу, що на стадії вибору режиму їх гризун не проявляє ознак життя. Що, втім, не привід для паніки – просто відповідний «гуманістичний» модуль (hid.o) ще не завантажений (він буде активізований при завантаженні ядра, після чого все приходить в норму). А в Надалі мишу можна визначити з точністю до конкретної моделі, наприклад, Logitech MouseMan Wheel (і, що приємно, в системі X Window колесо прокрутки буде працювати в більшості додатків без яких-небудь додаткових рухів тіла).

При виборі типу установки передбачені варіанти – швидка, вибіркова і (В графічних режимах) оновлення будь базуються на rpm Linux-системи. Всупереч коментарям розробників, я не рекомендував би початківцям користувачам вибирати перший пункт списку. Як вже було сказано вище, за моє глибоке переконання, швидка установка – вибір досвідченого адміністратора, добре знає, до того ж, деталі пристрою дистрибутивів лінії Red Hat. І, відповідно, розуміє, де і як потрібно привести умовчання системи в відповідність з власними реаліями.

Втім, вибіркова установка настільки прозора, що навряд чи викличе труднощі у самого початківців (початківця, зрозуміло, в Unix, а не взагалі – уявлення про дискових розділах будуть потрібні в будь-якому випадку).

До слова про дискових розділах: радує, що на них можна розмістити, поряд зі стали вже традиційними ReiserFS і Ext3fs (остання – вибір за замовчуванням), також і XFS – саму, мабуть, вчинену з сьогоднішніх журнальованою систем. Не важко буде і створення програмного RAID-масиву, якщо в машині більше одного диска, але немає відповідного апаратного контролера.

Втім, щодо XFS – повинен попередити про неповну сумісності з ній ASPLoader, штатного системного завантажувача. Несумісність ця – приблизно того ж порядку, що і між ReiserFS (в «умолчальне» режимі тайлинг) і деякими версіями LILO (кажуть, також і GRUB). А саме – ASPLoader НЕ може завантажити ядро ​​з XFS-розділу. І, отже, для нього слід створити окремий розділ під каталог / boot з файловою системою ext2fs або ext3fs (втім, резонні люди рекомендують це при використанні будь-який з «Просунутих» файлових систем при будь-яких завантажувача).

Еже одна опція, доступна на стадії розбиття диска – можливість зміни розміру існуючого поділу та його переміщення без втрати інформації. Мені довелося провести експеримент для її оцінки, оскільки ASPLinux встановлювався на другий диск (Fujitsu, 30 Гбайт, 7200 об. / Хв.), зайнятий даними більш ніж на 30%. Так от, урізання існуючого розділу (Єдиного, з ext2fs) до 15 Гбайт і переміщення його з початку диска в кінець не тільки пройшло безболісно (для вмісту), але і зайняло трохи більше 10 хвилин. Тим не менш, творити таке без попереднього резервування все одно не слід: будь-який збій під час цього процесу призведе до повної втрати даних.

Наступний момент, до якого я ставлюся з підвищеною увагою – вибір пакетів. Тут, поруч із звичайними зумовленими наборами (для розробника, для сервера, і т.д.), є можливість індивідуального вибору пакетів «з нуля». Звичайно, зважаючи достатку таких (судіть самі – при інсталяції задіюються три CD-диска) заняття це довге. Проте результат можна зберегти на дискеті і при подальших інсталяціях (наприклад, на серію однотипних робочих станцій) просто зчитувати раз створені власні типові набори.

У кожному з визначених пакетних наборів деякі компоненти відзначені як обов’язкові. У першу чергу це пакети базового Linux, що забезпечують запуск і мінімальну функціональність системи. Однак і вони можуть бути виключені зі списку встановлюваних: хоча це і спричиняє грізне попередження, його цілком можна проігнорувати.

Мені ця можливість (до слова, що надається інсталяторами рідко якого дистрибутива) бачиться вельми цінною для досвідченого користувача. Справа в тому, що далеко не всі компоненти base Linux життєво необхідні для роботи системи. Так, виключення утиліт сімейства groff веде до неможливості використовувати систему екранної допомоги man. Однак що за горе, якщо ми плануємо використовувати info-сторінки або html-документацію. Та й не можна виключити бажання користувача зібрати з исходников свіжіші версії базових компонентів.

А в деяких випадках системний адміністратор може свідомо піти на обмеження базової функціональності – у випадку, наприклад, автоматизованих систем управління, описуваних Володимиром Поповим, або банківських терміналів, поминаються «тіткою-бухгалтером»: у цих випадках самостійність користувача аж ніяк не вітається, і крок в сторону рівнозначний втечі, а стрибок на місці – провокації.

Все сказане відноситься і до вирішення залежностей, необхідність у чому практично неминуча при індивідуальному виборі пакетів. Однак і тут попередження такого роду можна ігнорувати – в тому, зрозуміло, випадку, якщо користувач віддає собі звіт в тому, навіщо він це робить.

Ось, мабуть, і все, що я хотів сказати з приводу установки. На комплектації дистрибутива також затримуватися на буду – легко підрахувати, що на 10 компактів можна втиснути велику частину всього вільного й відкритого софта, існуючого в природі. Зауважу тільки, що два диска з «люксового» набору являють собою свого роду бонус. На одному з них – свіжа версія Acronis OS Selector, мультізагрузчіка, поєднаний з дисковим менеджером, істотно розширений функціонально порівняно зі штатними засобами ASPLinux. А інший – підбірка програм, які не належать до категорії Open Sources: дискові утиліти від Acronis, Borland’овскій Kylix, Unix-версії обох вітчизняних антивірусів і багато іншого.

Перше, що привертає увагу в будь-якому дистрибутиві після його установки – це кошти настройки і нарощування функціональності. Повинен констатувати, що відносно перших ASPLinux похвалитися особливо нічим – наскрізного засоби настройки, подібного такого Mandrake, в ньому по цю пору не з’явилося (хоча здається, що створити таке на основі програми установки було б не так складно). Правда, багато настройки можна виконати штатними засобами KDE або GNOME. І, зрозуміло, вручну – правкою відповідних конфігураційних файлів.

А ось управління пакетами заслуговує бути відзначеним. Як і будь-який rpm-based дистрибутив, ASPLinux розпорядженні однойменної утилітою цього призначення, що працює в командному рядку. Для графічного режиму призначена програма kpackage з комплекту KDE. І, нарешті, є чудова утиліта yum – функціональний аналог apt-get з Debian, все ширше знаходить застосування в світі rpm (Connectiva, Altlinux).

Утиліта yum запускається з командного рядка із зазначенням цільового дійства (Install, update, remove – сенс зрозумілий з назви) та імені пакета в якості аргументу. Далі все відбувається автоматично – встановлюється коннект з сервером-репозиторієм, викачується вказаний rpm-пакет і всі, пов’язані з ним залежностями, а також їх встановлення та реєстрація у відповідній базі даних. Адреса сервера-репозиторію, разом з іншими необхідними параметрами, прописується в спеціальному файлі конфігурації – / etc / yum.conf. Можлива установка або оновлення групи пакетів по шаблону (shell glob), яким вважається будь аргумент, який не збігається в точності з ім’ям якого зареєстрованого шаблону. Вказівка ​​в якості мети upgrade призводить до оновленню всієї системи цілком, з заміною версій пакетів більш новими.

Отже, що ми маємо в підсумку в контексті поставлених у вступній частині питань? Дистрибутив ASPLinux цілком підходить починаючому користувачеві: встановити в режимі вибіркової установки легко, достатньо тільки у всіх сумнівних випадках слідувати варіантам, запропонованим за умовчанням. І відразу ж після цього система абсолютно працездатна, в тому числі і коректно локалізована (спеціально я на цьому не зупинявся, оскільки нормальна робота з кирилицею вже увійшла у звичку вітчизняних дистрибутивів).

Цілком придатний ASPLinux і для досвідченого користувача, мета якого, не відволікаючись на деталі налаштувань, отримати розумно (нехай і не ідеально) сконфігуровані систему для повсякденної роботи. Саме йому є сенс вдатися до швидкого встановлення, при необхідності провівши потім мінімальну ручну доведення.

І, нарешті, сисадмін з великими претензіями також знайде ASPLinux корисним для себе. Бо у нього є можливість створювати специфічні набори пакетів, зберігати їх на майбутнє і при потребі здійснювати масову інсталяцію, в тому числі і по мережі.

Схожі статті:


Сподобалася стаття? Ви можете залишити відгук або підписатися на RSS , щоб автоматично отримувати інформацію про нові статтях.

Коментарів поки що немає.

Ваш отзыв

Поділ на параграфи відбувається автоматично, адреса електронної пошти ніколи не буде опублікований, допустимий HTML: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

*

*