Чи потрібно реєструвати або патентувати свою програму?, Комерція, Різне, статті

Згідно з російським законодавством про правовий захист програм для ЕОМ, а це в першу чергу Закон Російської Федерації про правову охорону програм для електронних, обчислювальних машин і баз даних № 3523-1 від 23 вересня 1992 року, авторське право на комп’ютерні програми виникає в силу їх створення. Для визнання і здійснення авторського права на програму не потрібно депонування, тобто – здачі примірника програми на зберігання, реєстрації, патентування або дотримання інших формальностей. Такий спрощений порядок визнання прав автора програми застосовується для більш надійної їх захисту, тому що в разі необхідності реєстрації програми авторські права залишалися б без охорони, якщо автор з якихось причин не міг зареєструвати свою програму.

Автором програми визнається фізична особа (т. е – конкретна людина, а не організація), в результаті творчої діяльності якої ця програма створена.

Зауваження. Виключні права на програму (див. розд. “Які права є у програміста” цієї глави) можуть передаватися авторами іншим особам – як фізичним, так і юридичним, тобто організаціям. Тому, говорячи про права на відповідну програму, та й взагалі на будь-який твір, що охороняється авторським правом, використовують термін “власник права”, а не “автор”, т. к. власник прав на програму не обов’язково є її автором.

Для оповіщення про свої права на відповідну програму правовласник може помістити в ній (звичайно в діалоговому вікні Про програму About), довідкової системи та файлі readme.txt) знак охорони авторського права, що складається з наступних елементів:




  1. Букви С в окружності або в круглих дужках.


  2. Найменування (імені) правовласника.


  3. Року першого випуску програми в світ.

Так як shareware-програми в основному призначаються для іноземного ринку, то знак охорони авторського права в них зазвичай пишеться на західний манер:




  1. Слово “Copyright” (що означає “авторське право”).


  2. Буква С в окружності або в круглих дужках.


  3. Рік першого випуску програми в світ і через середній дефіс – рік випуску останньої версії програми (природно, якщо вони не збігаються).


  4. Найменування (ім’я) правовласника.


  5. Фраза “All rights reserved”.

Примітка

Іноді, при складанні повідомлення про авторські права російською мовою, в нього включають переклад фрази “All rights reserved”: “Все права захищені”, або дослівний переклад: “Все права зарезервовані”. Потрібно сказати, що застосування і першого, і тим більше другого варіанту перекладу є неправильним, оскільки зміст цієї фрази означає приблизно наступне: “Все права належать правовласнику”. Загальна ж поширеність згаданих вище лаконічних мають загрозливий відтінок перекладів, обумовлена, мабуть, бажанням власників авторських прав більш чітко донести до публіки сенс знака ©.

Таким чином, типове оголошення своїх авторських прав на sharware-програму виглядає так:

Copyright © 1998-2002 AVSoftware. All rights reserved.

Зауваження. Всупереч поширеній думці, знак © не є вказівкою на те, що програма десь зареєстрована. Це – тільки оповіщення про авторські права.

Незважаючи на те, що реєстрація програм не потрібно, володар прав на програму може за своїм бажанням зареєструвати її в Російському агентстві з правового захисту програм для ЕОМ і баз даних.

Для цього грамотно повинна бути оформлена заявка (див. “Правила складання, подання та розгляду заявок на офіційну реєстрацію програм для електронних обчислювальних машин і баз даних”, затверджені Наказом РосАПО від 5 березня 1993 р. № 7п). У заявку, крім інформації про програму і се автора, включаються матеріали, що ідентифікують програму, в тому числі реферат. Після схвалення заявки програма включається до Реєстру програм ЕОМ, відомості про неї публікуються в офіційному бюлетені Роспатенту, а автору видається свідоцтво про офіційну реєстрацію.

Державна реєстрація, незважаючи на свій офіційний статус і зовнішню схожість з процедурою патентування, не має і сотої частки значення останньої і не надає жодних додаткових прав. Наприклад, техматеріалов, які надаються на депозитне зберігання в Російському агентстві з правового захисту програм для ЕОМ і баз даних, недостатньо для проведення технічної експертизи при вирішенні можливого спору про авторство тієї чи іншої програми. Реєстрація в основному потрібна тільки тоді, коли планується передача авторських прав на програму, і особі, що передає права, потрібно офіційне підтвердження своїх уповноваження, щоб пред’явити його своєму партнеру. Тому реєстрація програм на практиці – не дуже часте явище.

А чи можна запатентувати свою програму, щоб вона була так само надійно захищена, як, наприклад, і винаходи? Згідно п. 3 ст. 4 Патентного закону комп’ютерні програми й алгоритми не належать до числа патентоспроможних винаходів, т. е. патентування програм не допускається.

Питання про те, чи потрібно ввести в Російській Федерації патентування програм – дуже дискусійне. Більшість з російських вчених вважають, що патентування комп’ютерних програм є недоцільним з багатьох причин. Наприклад, програми і так уже охороняються авторським правом, і ця охорона виникає в момент створення програми. А ось для того, щоб захистити програму патентом (при цьому обсяг прав, представлених правовласнику, буде такою ж, як і у випадку захисту авторським правом), потрібно заповнити заявку, дотримати певні формальності, заплатити відносно великі мита. Якщо з якоїсь Причини термін сплати мита буде пропущено, то патентна охорона припиняється. Авторське ж право на програму діє протягом усього життя автора і ще п’ятдесят років після його смерті, що є, з огляду швидкість морального старіння комп’ютерних програм, практично вічністю. Крім того, можливі колізії та зловживання, викликані наявністю дублюючих один одного способів охорони програм для комп’ютерів.

Протилежна точка зору теж має прихильників, т. к. патентування програмного забезпечення допускається в іноземних державах. Однак, вивчаючи практику з цього питання, яка існує за кордоном, можна припустити, що патентування в осяжному майбутньому навряд чи торкнеться Shareware-програм. Наприклад, в США, Великобританії і Європі, в Європейському патентному відомстві, учасниками якого є 19 країн Європи: Німеччина, Австрія, Франція, Бельгія, Іспанія, Італія та ін, патентуються такі програми, при використанні яких вже відоме апаратне забезпечення набуває нових властивостей. Природно, такого роду програми мають занадто високу вартість розробки і досить специфічну сферу застосування, щоб бути поширюваними на shareware-ринку.



Які права є у програміста

Авторські права діляться на дві групи: особисті немайнові та майнові авторські права. Особисті немайнові права, як випливає з їхньої назви, пов’язані з особистістю автора, не можуть відчужуватися або передаватися за договором. Вони можуть належати тільки авторові. Особисті немайнові авторські права охороняються безстроково.

Автором програми, як уже згадувалося в попередньому розділі, визнається фізична особа, в результаті творчої діяльності якої ця програма створена. Якщо програма створена спільною творчою діяльністю двох і більше фізичних осіб, то незалежно від того, чи складається програма із частин, кожна з яких має самостійне значення, чи є неподільною, кожне з цих осіб визнається автором такої програми. У разі якщо частини програми мають самостійне значення, кожен з авторів має право авторства на створену ним частину.

Автору програми належать наступні особисті немайнові права:


Зауваження

Невідчужуваність і непередаваність особистих немайнових прав дає підставу такого поширеній помилці, що лише ці права і є “авторськими”, тому що вони можуть належати тільки авторові. Насправді обсяг правомочий, які охоплюються поняттям “авторське право”, набагато ширше – в нього входять і майнові права.

Друга група авторських прав – майнові. Такі права, після створення програми належать її автору, можуть передаватися за договором, і в результаті цього власниками таких прав можуть ставати як приватні особи, так і організації.

Загальний зміст майнових прав – це право використовувати програму або дозволяти її використання в будь-якій формі і будь-яким способом. Зокрема, автор (чи володар виняткових прав на програму) має право здійснювати або дозволяти:


Допускаються й інші способи використання комп’ютерних програм, Закон не встановлює їхній точний перелік, завершуючи список словами “інше використання програми”. Важливо те, що всі права на будь-яке використання програми належать авторові (або тому, кому ці права автором передані).

Зауваження

Серед користувачів поширене думка, що програму в некомерційних цілях можна використовувати безкоштовно – це нібито дозволяють статті Закону про авторське право та суміжні права. Це – всього лише невдала спроба виправдати використання піратських копій програм “домашніми” користувачами. Дозволи безкоштовного використання програм у некомерційних цілях у законодавстві немає, тільки автор вправі вирішувати, на яких умовах можна користуватися його програмою.

Майнові права на програму, як уже згадувалося вище, можуть бути передані повністю або частково іншим фізичним або юридичним особам. Передача прав здійснюється за договором, який укладається в письмовій формі. Цей договір обов’язково повинен визначати обсяг і способи використання програми, порядок виплати та розмір винагороди, термін дії договору. Крім того, майнові права на програму переходять й у спадщину.

Використання програми здійснюється також за письмовим договором з правовласником. Природно, при масовому поширенні програм фізично неможливо з кожним користувачем окремо укладати договір. У цьому випадку допускається застосування особливого порядку укладання договорів, наприклад шляхом викладу типових умови договору на переданих екземплярах програм.

Таким особливим порядком укладення договору на використання програми є ліцензійна угода.

Ліцензійна угода

Ліцензійна угода (License Agreement, також End-User License Agreement (EULA) – ліцензійна угода для кінцевого користувача), що прикладається до копії програми, є юридичним документом, визначає умови, на яких власник прав на програму дозволяє її використання. По суті справи, це двосторонній письмовий договір між правовласником і користувачем, договір, що має спрощений порядок укладання: під ним не ставляться підписи його учасників. Таке ліцензійна угода вважається укладеним, якщо користувач встановлює, копіює або здійснює доступ або іншим чином використовує програму. Якщо користувач не згоден з умовами ліцензійної угоди, то він зобов’язаний припинити використання програми й видалити її файли зі свого комп’ютера. Обсяг прав, що надаються ліцензійною угодою, називається ліцензією.

Для shareware-програм, які розповсюджуються у вигляді файлу інсталятора, ліцензійна угода зазвичай виконується у вигляді текстового файлу license, txt і / або розділу в довідковій системі. Для того щоб користувач міг відразу ознайомитися з його умовами, і надалі Ліцензійну угоду було завжди під рукою, рекомендується:


Зауваження

Хтось із читачів, можливо, з іронією поставиться до того, скільки уваги приділяється мною ліцензійною угодою. Тим не менш, ліцензійна угода є дійсно значущим юридичним документом, шановним не тільки офіційними особами, але і звичайними користувачами, особливо в країнах Західної Європи та Північної Америки, які є основними легальними споживачами shareware-програм.

Більшість shareware-розробників особливо не обтяжують себе самостійним складанням ліцензійної угоди до своїх програм. Вони просто копіюють текст ліцензійної угоди до якого-небудь відомому і успішному продукту, справедливо розсудивши, що умови такої угоди вироблені професійними юристами, відображають ситуацію в галузі практику і “перевірені часом”. З юридичної точки зору і такому запозиченні немає нічого протизаконного: тексти юридичних документів не захищаються авторським правом, і їх можна копіювати і змінювати абсолютно вільно.

Тим не менш, навіть якщо ви копіюєте Ліцензійну угоду з дистрибутива-якого іншого продукту, уважно прочитайте його текст. Можливо, він не зовсім підійде саме вашому продукту. Іноді доходить до смішного: автор програми пропонує своїм користувачам перевести її інтерфейс на різні мови в обмін на безкоштовну реєстрацію, в ліцензійному же угоді (запозиченому в іншого shareware-продукту) написано, що переклад програми заборонений.

Врахуйте, що грамотне Ліцензійну угоду до shareware-програмі повинно містити такі основні положення.

По-перше, на самому початку ліцензійної угоди повинен бути зазначений правовласник програми, т. е. володар майнових прав на неї. Так як поширення навіть тих програм, написаних всього одним людиною і просуваються ним же, все одно краще усією виробляти від імені “фірми”, тобто під псевдонімом, то як правовласника в ліцензійній угоді повинно бути зазначено назву цієї “фірми”.

По-друге, з ліцензійної угоди користувачеві повинно бути чітко видно, що право на використання програми він отримує тільки після реєстрації, а до цього він може використовувати її протягом тестового періоду. Крім констатації факту необхідності реєстрації, потрібно вказати її порядок – посилання на сторінку реєстрації, ціну програми і т. п.

Чим, наприклад, погані ліцензійні угоди до багатьох “коробочним” продуктам, наприклад, тієї ж Microsoft Windows? З їх змісту абсолютно не зрозуміло, що програма повинна бути куплена в магазині за певну суму. Таке ліцензійна угода вже надає користувачеві право на використання програми, незалежно від того, яким чином в його руки потрапив відповідний продукт. Через цього, наприклад, до відповідальності за незаконне використання “коробкових” програмних продуктів практично неможливо залучити “приватного” користувача. Обвинуваченням досить складно довести, що користувач знав, чим відрізняється його диск з неліцензійною версією Windows від так званих “упрощенок”, т. е. версій “коробкових” продуктів, що випускаються в простому оформленні, без коробки і друкованої документації, у вигляді звичайного компакт-диска, який до того ж продається за ціною, приблизно еквівалентній вартості піратського диска.

Інша справа – грамотно складене Ліцензійну угоду до shareware-програмі. Ось, наприклад, витяги з тексту файлу license.txt, що додається до відомого файлового менеджера FAR (http://www.rarsoft.com), в перекладі з англійської:

“Кожен може використовувати це програмне забезпечення протягом тестового періоду тривалістю в 40 днів. Якщо ви захочете використовувати FAR після цього 40-денного тестового періоду, ви ЗОБОВ’ЯЗАНІ зареєструватися.

Зареєструвавшись, користувач одержує неексклюзивну ліцензію використовувати FAR на одному комп’ютері в будь-яких законних цілях “.

І, щоб у користувача не виникло хибного враження, що він вже зареєструвався, наприклад, заповнивши яку-небудь опитувальну форму на сайті або взявши участь в online-голосуванні, повідомляється:

“Щоб зареєструватися. Ви повинні заповнити реєстраційну форму та надіслати її разом з реєстраційною платою на один з авторизованих реєстраційних сайтів (див. файл far__site.txt після установки програми) “.

Розробники архіватора WinZip (http://www.winzip.com) пішли ще далі:

вони склали для своєї програми два окремих ліцензійних угоди – для незареєстрованих і зареєстрованих користувачів.

По-третє, в ліцензійній угоді, звичайно ж, повинен бути зазначений обсяг прав, що надаються користувачеві.

Одне з основних прав, наданих користувачеві, – право використання програми. Перерахувати все те, що мається на увазі під словом “використовувати”, неможливо, тому зазвичай в ліцензійній угоді також перераховують такі дії, які користувачеві з продуктом виробляти забороняється. Наприклад, може бути заборона змінювати, дизасемблювати програму, здавати її в оренду, поширювати зареєстровану версію і т. п. А в ліцензії на архіватор RAR (http://www.rarsoft.com), наприклад, зазначається: “Ви не можете використовувати, копіювати, емулювати, клонувати, здавати в оренду, давати напрокат, продавати, змінювати, декомпілювати, розбирати код, передавати ліцензовану програму або її частину інакше, ніж це описано в даній ліцензії “.

Для деяких типів програмного забезпечення можуть зазначатися і специфічні види використання. Наприклад, ліцензії на компоненти і бібліотеки для розробки програм можуть включати дозвіл використовувати ці бібліотеки та компоненти для розробки різних категорій програм – залежно від вартості реєстрації. Наприклад, ліцензія, придбана за 30 $, може дозволяти використання продукту для розробки тільки freeware і shareware-програм, а ліцензія за 100 $ може допускати розробку будь-якого програмного забезпечення, у тому числі і комерційного (“коробкового”).

Крім цього, в ліцензії повинно бути вказано, на якій кількості комп’ютерів може бути встановлена ​​зареєстрована користувачем програма. Більшість угод таку інформацію містить – крім того, вже при заповненні реєстраційної форми на сайті компанії-реєстратора користувачеві пропонується вибрати, на скільки саме комп’ютерів він хоче придбати ліцензію – 1, 3, 5, 10, 20 і т. д. Деякі програми не мають ліцензій на декілька комп’ютерів: якщо таку програму планується застосовувати, наприклад, в локальній мережі підприємства або компанії, то потрібно купити відповідну кількість “однокористувацьких” ліцензій. Однак такий порядок не завжди зручний. Наприклад, багато користувачів запитують розробників shareware-програм: а що робити, якщо потрібно працювати з програмою і на домашньому комп’ютері, і на переносному? Адже було б несправедливо змушувати користувача набувати ще одну ліцензію на програму. Мені подобається, як це питання вирішене в ліцензійній угоді до WinZip: “Ця копія WinZip може бути або використана однією особою, яка працює з цим програмним забезпеченням на одному або декількох комп’ютерах, або встановлена ​​на одному комп’ютері (робочої станції), до якого не одночасно мають доступ кілька людей, але не обидва варіанти відразу.

При визначенні обсягу прав, переданих користувачеві, завжди існує ймовірність, що укладач ліцензійної угоди забув указати які-небудь права, які він передає або, навпаки, не передає користувачеві. Також можлива ситуація, коли після закінчення деякого часу можуть з’явитися нові можливості використання програми, які обумовлені закономірним розвитком науки і техніки. В результаті цього може вийти так, що користувач, керуючись принципом “що не заборонено, те дозволено”, буде використовувати програму способом, проти якого власник прав обов’язково заперечував би. Для того щоб виключити виникнення такої колізії, в багатьох ліцензійних угодах записується таке положення: “Будь-які інші права, не зазначені явно в цій Угоді, належать [найменування правовласника] “. Аналогічний сенс має вже процитована вище фраза з ліцензійної угоди RAR:” Ви не можете використовувати […] ліцензовану програму або її частину інакше, ніж це описано в даній ліцензії “.

Крім обсягу переданих прав, потрібно вказати територію, на якій програма може застосовуватися. У більшості угод автори пишуть, що їхні продукти можна використовувати в будь-якій країні світу. Це, звичайно, очевидно, однак таке уточнення необхідне, оскільки в ліцензійній угоді, як юридичному документі, не повинно бути ніяких неясностей.

До теми територіального поширення прав відноситься питання про те, що робити, якщо закони країни, де живе користувач, суперечать умовам ліцензійної угоди. Думаєте, це актуально тільки для тих нецивілізованих країн, де авторське право відсутній, і розробники програм ніяк не захищені? Зовсім ні, така ситуація цілком можлива і Росії. Наприклад, за російським законодавством користувач може передати (наприклад, продати) наявну у нього ліцензійну копію програмного продукту будь-кому ще, за умови, що він припинить використання продукту і зітре у себе на комп’ютері всі відповідні файли. Ліцензії на більшість програм, розрахованих на масового користувача, це дозволяють. Але не все. Наприклад, одного разу мені попалося в руки Ліцензійну угоду до програми для наукових розрахунків, вартість якої становить ні багато ні мало 30 000 $. У ньому був пункт, що забороняє передачу екземпляра програми третім особам без згоди компанії-виробника.

Такі колізії між умовами ліцензійної угоди і правилами встановленими законодавством, вирішуються досить просто: право користування програмою надається тільки па умовах, описаних ) Ліцензійній угоді. Тому якщо користувач не згоден з ним, то він зобов’язаний припинити використання копії продукту, повернути її виробнику та отримати свої гроші назад. Але, щоб внести остаточну ясність, деякі розробники передбачливо записують в ліцензійній угоді: “Якщо умови цієї Угоди суперечать за-законодавству Вашої країни, використання даного продукту забороняється”

Чи може ваш бос відняти у вас програму

Це питання хвилює багатьох початківців shareware-розробників, так часто шлях у shareware-бізнесі починається з місця штатного програміста в якій-небудь компанії, а перша shareware-програма нерідко пишеться у робочий час і на обладнанні, що належить роботодавцю.

Деякі думають приблизно так: “Та що я, дарма вага чи роки працював програмістом за крихітну зарплату? Вон, в минулому році закінчив проект, через який у мене начальник чимало крові попив, бос задоволений залишився, навіть премію в два окладу виписав … Візьму-но я ту програму, оформлю її як shareware і буду продавати! Адже автор-то – я! “

Вступати так не варто навіть і намагатися. Швидше за все, вам буде пред’явлений серйозний позов в порушенні авторських прав, і вийти з судового розгляду переможцем немає шансів. І ось чому.

Майнові права на програму (як і інший твір), створену у порядку виконання службових обов’язків або за завданням роботодавця (так звана службова програма), належать роботодавцю, якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше. Природно, роботодавець, який і так сплачує автору зарплату і несе інші витрати, пов’язані з утриманням персоналу, зацікавлений в повній передачі майнових прав на програму.

У автора залишаються особисті немайнові права – наприклад, право на авторство, на ім’я і т. п. Але володіння цими правами не дозволяє автору займатися поширенням програми – це відноситься до сфери майнових прав, які, як уже говорилося вище, за замовчуванням належать роботодавцеві.

Щоб програма вважалася службової, роботодавець повинен чітко зафіксувати конкретні службові обов’язки співробітника (наприклад, в посадовій інструкції) або видати йому службове (наприклад, технічна) завдання, причому обов’язково у письмовій формі.

Для того щоб закріпити взаємини роботодавця та автора при роботі з якого-небудь певного проекту, роботодавець може укласти з автором договір, в якому будуть детально розписані умови роботи. Щоб збільшити зацікавленість свого співробітника в результатах роботи зі створення програмного забезпечення, роботодавець може визначити розмір виплати автору в якості винагороди, додатково до заробітної плати, визначеного відсотка з доходу або прибутку, отриманого роботодавцем від реалізації даної програмної розробки.

А от якщо програміст пише на робочому місці програму без відома роботодавця, у вільний від виконання основної роботи час – наприклад, якісь утиліти “для себе”, то всі авторські права, в тому числі і майнові, в даному випадку зберігаються за автором. Звичайно, роботодавці не схвалюють таку діяльність, і краще намагатися не зраджувати її розголосу.


Схожі статті:


Сподобалася стаття? Ви можете залишити відгук або підписатися на RSS , щоб автоматично отримувати інформацію про нові статтях.

Коментарів поки що немає.

Ваш отзыв

Поділ на параграфи відбувається автоматично, адреса електронної пошти ніколи не буде опублікований, допустимий HTML: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

*

*