Установка Linux Mint

Програма установки будь-якого дистрибутива Linux, орієнтованого на кінцевого користувача, створена з урахуванням того, що інсталювати систему на жорсткий диск доведеться новачкові Весь процес спрощений, і багато операції, зазвичай викликають проблеми, заховані, тому в самому простому випадку досить правильно відповідати на питання майстра, не вникаючи в подробиці Але зазвичай на компютері вже встановлена ​​операційна система Windows, і користувач хоче зберегти її і працювати, використовуючи подвійну завантаження Щоб бути готовим до будь-яких несподіванок, спочатку слід розглянути особливості розміщення Linux на жорсткому диску

У досвідчених користувачів Windows жорсткий диск розбитий на два і більше розділу Зазвичай всі системні дані розміщуються на диску С, а для користувача – на інших розділах жорсткого диска Це дозволяє в разі потреби легко перевстановити операційну систему, адже важлива інформація, а також відео, аудіофайли, малюнки і т д знаходяться на розділах, які не потрібно форматувати при перевстановлення Крім того, такий поділ спрощує навігацію, адже при сучасних обсягах дисків без будь-якої систематизації знайти що-небудь буде неможливо Самі розділи форматуються в одну з файлових систем – FAT або NTFS

Файлова система Linux настільки сильно відрізняється від Windows, що новачок, вперше зіткнувся з Linux, деякий час буквально відчуває шок У дистрибутивах, орієнтованих на початківця користувача, максимально намагаються хоч якось згладити ці відмінності, імітуючи структури каталогів Windows і ховаючи всі налаштування за графічними утилітами Але такі косметичні хитрощі не допоможуть, якщо користувачеві самостійно доводиться адмініструвати компютер, в цьому випадку все одно доведеться вникати в особливості файлової системи Linux

У Linux також можливо розташовувати частини операційної системи на різних розділах жорсткого диска, але принцип їх розміщення абсолютно не такий, як в Windows Крім того, ядро ​​підтримує на порядок більшу кількість файлових систем З цим і спробуємо розібратися

Позначення дисків в Linux

Розділи жорсткого диска в Linux позначаються по-іншому Якщо в Windows користувач має справу з літерними позначеннями С і D, то при додаванні нового диска їх кількість збільшується Кожен з таких каталогів існує ніби сам по собі Це зручно, оскільки відсутність суворої ієрархії дозволяє

користувачеві зберігати дані в будь-якому місці Але при деяких обставинах можуть зявлятися і проблеми Наприклад, при додаванні нового диска іноді

буває, що букви розділів перемішуються і розділ, який називався D, може

стати Е Іншими словами, програми та ярлики, які посилалися на такий розділ, будуть недійсними

У Linux такої проблеми немає Традиційно в цій системі АТА-диск позначається відповідно до того, до якого з інтерфейсів він підключений Наприклад, диск, підключений до першого IDE-диску, на першому каналі завжди позначається як

/ Dev / hda, на другому каналі – / dev / hdb Відповідно диск, підключений до другого IDE-диску, на першому каналі має позначення / dev / hdc, а на другому –

/ Dev / hdd Причому називатися він так буде незалежно від того, чи є диск у пристрої на даний момент чи ні Так позначається весь диск цілком Диски, що мають інтерфейс SCSI, який рідко використовувався на настільних системах, відрізнялися першою літерою, тобто замість h стояла s, а повна назва першого SCSI-диска – / dev / sda Таке позначення стало використовуватися і в дисках, мають SATA-інтерфейс (Англ Serial ATA) У підсумку одна частина дисків могла позначатися як / dev / hd *, інша – / dev / sd *

ПРИМІТКА

У різній літературі компютерної тематики автори для стислості використовують шаблони, застосовувані в регулярних виразах Так, знак «*» позначає всю можливу сукупність символів Хоча правильніше було б записати / dev / sd [ad], тобто після sd можуть представлятися всі символи, які входять в діапазон в дужках

Починаючи з 2007 р у звязку з впровадженням бібліотеки libsata всі дистрибутиви перейшли на однакове позначення для ATA, SATA, USB і інших дисків – / dev / sd * Тому сьогодні ніякої плутанини немає

Як і прийнято, щоб користувачеві було зручно працювати, диск зазвичай поділяють на розділи меншого розміру Згідно специфікації жорсткий диск може мати не більше чотирьох первинних (англ primary) розділів У Linux за первинними розділами закріплені цифри від 1 до 4, тобто перший первинний розділ першого диска позначається як / dev/sda1 У сучасних умовах чотирьох розділів може не вистачати, тому для збільшення кількості розділів в одному (і тільки одному) з первинних створюють так званий розширений (extended) розділ, який використовує свою власну таблицю розділів У підсумку це дозволяє створити на розширеному розділі ще кілька логічних Логічні розділи в Linux починають позначатися цифрами, починаючи від 5, які слідують по порядку Наприклад, перший логічний розділ буде завжди називатися / dev/sda5, наступний –

/ Dev/sda6 і т д

ПРИМІТКА

У деяких операційних системах Unix – FreeBSD, OpenBSD та ін – логічні розділи (BSD Partitions) можна створити усередині кожного первинного, який іменується як слайс (англ slices)

Разом в ідеальному випадку ми можемо мати на диску три первинних розділу, наприклад / dev / sdal – / dev/sda3, і кілька логічних, починаючи від / dev/sda5 і до теоретичних 63-х розділів (в SCSI-дисках – максимум 15), які розміщуються на четвертому первинному

ПРИМІТКА

Це не єдина система найменування, з якою стикалися користувачі Linux У ядрі Linux 24 * Зявилася нова файлова система пристроїв devfs, позбавляє розробників від багатьох незручностей, але использовавшая нову систему найменування Так, другий розділ першого жорсткого диска мав довгу назву

/ Dev/ide/host0/bus0/target0/lun0/part2, і, щоб спростити завдання, користувачеві створювалися посилання зі старими назвами / dev/sda2

Припустимо, Linux встановлений і працює, але виникла ідея розділити ще один розділ, щоб змонтувати його в свою точку підключення, або підключити ще один жорсткий диск, який система завзято хоче бачити першим У такому випадку система може взагалі не завантажитися, адже всі конфігураційні файли, ядро ​​і т д були раніше розміщені, наприклад, у розділі, зазначеному як / dev/sda2, який тепер став / dev/sda3, тобто доведеться міняти налаштування в інших конфі гураціонних файлах, щоб нормально працювати Знайшли простий вихід Кожен розділ отримує свій унікальний постійний ідентифікатор UUID (Universally Unique Identifier), і саме ідентифікатор, а не імя розділу використовується часто в конфігураційних файлах У разі будь-яких змін потрібний розділ буде знайдений за його UUID, хоча при бажанні можна переписати все по-старому

Дізнатися відповідність UUID розділу можна, прочитавши вміст каталогу / dev / disk / by-uuid /

$ ls -l /dev/disk/by-uuid/

lrwxrwxrwx 1 root root 10 2010-05-03 11:24 0DC1-0000 -&gt ././ sda1

lrwxrwxrwx 1 root root 10 2010-05-03 11:24 8aeecl90-857a-4d7b9065-a3de316f72f6 -&gt ././sda2

lrwxrwxrwx 1 root root 10 2010-05-03 11:24 ff8becfc-d3c4-4956afb0-c4f4 55bb0ba3 -&gt ././sda5

Підготовка жорсткого диска

Наприклад, розділу / dev/sda5 відповідає UUI D – ff8becfc-d3c4-4956-afb0c4f455bb0ba3

Файлові системи FAT і NTFS не підтримують UUID, хоча для них цілком можливе утворення унікального імені, але воно виходить коротким У прикладі воно показано першим – 0DC1-0000

Джерело: Яремчук С А Linux Mint на 100% – СПб: Питер, 2011 – 240 е: ил – (Серія «На 100%»)

Схожі статті:


Сподобалася стаття? Ви можете залишити відгук або підписатися на RSS , щоб автоматично отримувати інформацію про нові статтях.

Коментарів поки що немає.

Ваш отзыв

Поділ на параграфи відбувається автоматично, адреса електронної пошти ніколи не буде опублікований, допустимий HTML: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

*

*